“Я не хочу бути тягарем”: звідки це відчуття і як навчитися впускати близькість

Багато людей бояться відкриватися емоційно, щоб не здатися тягарем. У цій статті — про те, як формується це відчуття і як терапія допомагає будувати безпечніші стосунки.

Це відчуття знайоме багатьом — хоча рідко вимовляється вголос: “Я не хочу бути тягарем.” Саме воно часто заважає нам просити підтримки, говорити про свої потреби або ділитися теплими словами з близькими.

Цей страх зазвичай з’являється ще в дитинстві — у родинах, де емоції не сприймалися серйозно або де батьки самі потребували підтримки. Ми вчилися не заважати, бути “хорошими”, справлятися самі. І хоча ця стратегія колись допомагала, у дорослому житті вона може створювати самотність.

Але справжня близькість виникає тоді, коли ми дозволяємо собі бути щирими. Коли говоримо: “мені важко”, “я тебе ціную”, “я сумую”. Це не слабкість і не нав’язливість. Це основа довіри й зв’язку.

Якщо ви впізнаєте себе в цих словах, терапія може допомогти вам відчути: ви не тягар. Ви людина. І ви заслуговуєте на підтримку так само, як і всі інші.