Коли війна не поруч — але живе всередині тебе

Багато українців за кордоном або в безпечніших місцях відчувають провину, оніміння чи безсилля. У цій статті — як переживати складні емоції, коли війна продовжується.

woman leaning against a wall in dim hallway

Навіть коли ви у безпеці — війна здається близькою. Новини, дзвінки з дому, історії знайомих — усе нагадує про біль. Багато українців за кордоном або в спокійніших регіонах відчувають внутрішній розрив: між вдячністю і провиною, між буденним життям і глибокою тугою.

Це природна реакція. Її називають провиною вцілілого — коли ми почуваємося винними за те, що нам пощастило уникнути чогось страшного. З’являється думка, що не маємо права на спокій чи радість. Або ж емоції просто зникають — наче завмирають, щоб вижити.

Немає “правильного” способу переживати війну. Але тримати все в собі — це не сила, а тягар. Ви маєте право жити, дихати, сміятись. Це не зрада — це життя.

Терапія може стати простором, де можна говорити те, що мовчиш. Плакати, злитися, мріяти. Не потрібно виправдовувати ані свій біль, ані свій спокій. Вони обидва мають право бути.